>>4664666
ДЬЯВОЛ БЛАГОСЛОВИЛ МЕНЯ НА НАКАЗАНИЕ СВИНЬИ
САЛО УРОНИЛИ
ХЕРОЯМ СААЛА
>>4664683
http://vkontakte.com/id200660796
ХИТРАЯ СВИНЬЯ МАКСИМ ГАНУСЕНКО ВСЁ СПРЯТАЛА, НО ЭТО ЕЁ НЕ СПАСЁТ
Сегодня я увидел Двач с новой стороны.
>>4664666
так это его чё теперь, на мясокомбинат?
>>4664666
ОЛОЛОЛО ДАВАНОН ЛИГВИОН ПАЦАНЫ НАБИГАЕМ АЗАЗАЗАЗАЗАЗЗАЗ!!!!11111адынадынадын
Что тут к чему?
СВИНЬЯ МАКСИМ ГАНУСЕНКО ВЕРТИТ ЖОПОЙ
СТРАШНО ВМИРАТЬ, СВИНЬЯ?
>>4664666
Ну все, свин, ты приплыл.
ПРИЕХАЛИ ПИДОРАХИ В ОДЕССУ ЗАГОРАТЬ И СГОРЕЛИ
что происходит?
>>4664746
ОН ССЫКЛИВЫЙ ПИЗДАБОЛ, КАК ВСЕ МАЙДАУНЫ
НЕ ХОЧЕТСЯ НА МЯСОКОМБИНАТ, СВИНЬЯ? А СРАТЬ НА МОИХ ДВАЧАХ ХОЧЕТСЯ?
>>4664747
Ну, одно дело мирный деанон, когда просто ГАНЬБА и стыдно. Совсем другое - деанон в условиях военного положения, когда вполне вероятна КУЛЯВЛОБ.
>>4664666
Он за киевскую хунту или нет? А то я не понял - надо ли его презирать, тред прошлый перечитывать сил нет.
Відколи Івана Дідуха запам'ятали в селі газдою, відтоді він мав усе лиш одного коня і малий візок із дубовим дишлем. Коня запрягав у підруку, сам себе в борозну; на коня мав ремінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу мотузяну шлею. Нашильника не потребував, бо лівою рукою спирав, може, ліпше, як нашильником.
То як тягнули снопи з поля або гній у поле, то однако і на коні, і на Івані жили виступали, однако їм обом під гору посторонки моцувалися, як струнви, і однако з гори волочилися по землі. Догори ліз кінь як по леду, а Івана як коли би хто буком по чолі тріснув, така велика жила напухала йому на чолі. Згори кінь виглядав, як би Іван його повісив на нашильнику за якусь велику провину, а ліва рука Івана обвивалася сітею синіх жил, як ланцюгом із синьої сталі.
Не раз ранком, іще перед сходом сонця, їхав Іван у поле пільною доріжкою. Шлеї не мав на собі, лише йшов із правого боку і тримав дишель як би під пахою. І кінь, і Іван держалися крепко, бо оба відпочали через ніч. То як їм траплялося сходити з горба, то бігли. Бігли вдолину і лишали за собою сліди коліс, копит і широчезних п'ят Іванових. Придорожнє зілля і бадилля гойдалося, вихолітувалося на всі боки за возом і скидало росу на ті сліди. Але часом серед найбільшого розгону на самій середині гори Іван починав налягати на ногу і спирав коня. Сідав коло дороги, брав ногу в руки і слинив, аби найти те місце, де бодяк забився.
- Та цу ногу сапов шкребчи, не ти її слинов промивай, - говорив Іван іспересердя.
- Діду Іване, а батюгов того борозного, най біжить, коли овес поїдає...
Це хтось так брав на сміх Івана, що видів його патороч зі свого поля. Але Іван здавна привик до таких сміхованців і спокійно тягнув бодяк дальше. Як не міг бодяка витягнути, то кулаком його вгонив далі в ногу і, встаючи, казав:
- Не біси, вігниєш та й сам віпадеш, а я не маю чєсу з тобою панькатися...
А ще Івана кликали в селі Переломаним. Мав у поясі хибу, бо все ходив схилений, як би два залізні краки стягали тулуб до ніг. То його вітер підвіяв.
Як прийшов із войська додому, то не застав ні тата, ані мами, лише хатчину завалену. А всього маєтку лишив йому тато букату горба щонайвищого і щонайгіршого над усе сільське поле. На тім горбі копали жінки пісок, і зівав він ярами та печерами під небеса, як страшний велетень. Ніхто не орав його і не сіяв і межі ніякої на нім не було. Лиш один Іван узявся свою пайку копати і сіяти. Оба з конем довозили гною під горб, а сам уже Іван носив його мішком наверх. Часом на долішні ниви спадав із горба його голосний крик:
- Е-ех, мой, як тобов грєну, та й по нитці розлетишси, який же-с тєжкий!
Але, відай, ніколи не гримнув, бо шкодував міха, і поволі його спускав із плечей на землю. А раз вечором оповідав жінці і дітям таку пригоду:
- Сонце пражить, але не пражить, аж вогнем сипле, а я колінкую з гноєм наверх, аж шкіра з колін обскакує. Піт із-за кожного волоска просік, та й так ми солоно в роті, аж гірко. Ледви я добивси на гору. А на горі такий вітрець дунув на мене, але такий легонький, що аж! А підіть же, як мене за мінуту в попереці зачєло ножами шпикати - гадав-сми, що минуси!
Від цієї пригоди Іван ходив усе зібганий у поясі, а люди прозвали його Переломаний.
Але хоч той горб його переломив, то політки давав добрі. Іван бив палі, бив кілля, виносив на нього тверді кицки трави і обкладав свою частку довкола, аби осінні і весняні дощі не сполікували гною і не заносили його в яруги. Вік свій збув на тім горбі.
Чим старівся, тим тяжче було йому, поломаному, сходити з горба.
- Такий песій горб, що стрімголов удолину тручєє! Не раз, як заходяче сонце застало Івана наверху, то несло його тінь із горбом разом далеко на ниви. По тих нивах залягла тінь Іванова, як велетня, схиленого в поясі. Іван тоді показував пальцем на свою тінь і говорив горбові:
- Ото-с ні, небоже, зібгав у дугу! Але доки ні ноги носе, то мус родити хліб!
На інших нивах, що Іван собі купив за гроші, принесені з войська, робили сини і жінка. Іван найбільше коло горба заходився.
Ще Івана знали в селі з того, що до церкви ходив лиш раз у рік, на Великдень, і що курей зіцірував. То так він їх научував, що жадна не важилася поступити на подвір'я і порпати гній. Котра раз лапкою драпнула, то вже згинула від лопати або від бука. Хоч би Іваниха хрестом стелилася, то не помогло.
Та й хіба ще то, що Іван ніколи не їв коло стола. Все на лаві.
- Був-сми наймитом, а потім вібув-сми десіть рік у воську, та я стола не знав, та й коло стола мені їда не йде до трунку.
Отакий був Іван, дивний і з натурою, і з роботою.
>>4664666
дианоны запрещены. читай правила. отправил.
Если не поясните, о чем речь, то всем похуй. Инбф читай ргхост.
>>4664765
Не, у него просто бутхурт. Если сосницкий начинает постить или называть армию РФ гомосолдатами, то это явный признак подгорания пердака свиномита-проксиблядка. И скорее всего это Максимка.
Гостей у Івана повна хата, газди і газдині. Іван спродав усе, що мав, бо сини з жінкою наважилися до Канади, а старий мусив укінці податися.
Спросив Іван ціле село.
Стояв перед гостями, тримав порцію горівки у правій руці і, видко, каменів, бо слова не годен був заговорити.
- Дєкую вам файно, газди і газдині, що-сте ні мали за газду, а мою за газдиню...
Не договорював і не пив до нікого, лиш тупо глядів на-вперед себе і хитав головою, як би молитву говорив і на кожне її слово головою потакував.
То як часом якась долішня хвиля викарбутить великий камінь із води і покладе його на беріг, то той камінь стоїть на березі тяжкий і бездушний. Сонце лупає з нього черепочки давнього намулу і малює по нім маленькі фосфоричні звізди. Блимає той камінь, мертвими блисками, відбитими від сходу і заходу сонця, і кам'яними очима своїми глядить на живу воду і сумує, що не гнітить його тягар води, як гнітив від віків. Глядить із берега на воду, як на утрачене щастя.
Отак Іван дивився на людей, як той камінь на воду. Потряс сивим волоссям, як гривою, кованою зі сталевих ниток, і договорював:
- Та дєкую вам красно, та най вам бог дасть, що собі в него жєдаєте. Дай вам боже здоров'є, діду Міхайле...
Подав Михайлові порцію і цілувалися в руки.
- Куме Іване, дай вам боже прожити ще на цім світі, та най господь милосердний щасливо запровадить вас на місце та й допоможе ласков своєв наново газдов стати!
- Коби бог позволив... Газди, а проше, а доцєгніть же... Гадав-сми, що вас за стів пообсаджую, як прийдете на весілє синове, але інакше зробилоси. То вже таке настало, що за що наші діди та й тати не знали, то ми мусимо знати. Господа воля! А законтентуйте ж си, газди, та й вібачєйте за решту.
Взяв порцію горівки та підійшов д жінкам, що сиділи на другім кінці стола від постелі.
- Тимофіхо, кумо, я хочу до вас напитиси. Дивюси на вас, та й ми, як якись казав, молоді літа нагадуютьси. Де, де, де-е? Ото-сте були хлопєнна дівка, годна-сте були! То-сми за вами не одну нічку збавив, то-сте в данці ходили, як сновавка -так рівно! Ба, де, кумо, тоті роки наші! Ану-ко пережийте та й вібачєйте, що-м на старість данець нагадав. А проше...
Глянув на свою стару, що плакала між жінками, і виймив із пазухи хустину.
- Стара, ня, на-коб тобі платину та файно обітриси, аби я тут ніяких плачів не видів! Гостий собі пилнуй, а плакати ще доста чєсу, ще так си наплачеш, що очі ти витечуть.
Відійшов до газдів і крутив головою.
- Щось би-м сказав, та най мовчу, най шіную образи в хаті і вас яко грешних. Але рівно не дай боже нікому доброму на жіночий розум перейти! Аді, видите, як плаче, та на кого, на мене? На мене, газдине моя? То я тебе вікорінував на старість із твої хати? Мовчи, не хлипай, бо ти сиві кіски зараз обмичу, та й підеш у ту Гамерику, як жидівка.
- Куме Іване, а лишіть же ви собі жінку, таже вона вам не воріг, та й дітем своїм не воріг, та її банно за родом та й за своїм селом.
- Тимофіхо, як не знаєте, то не говоріть анідзелень! То її банно, а я туда з віскоком іду?!
Заскреготав зубами, як жорнами, погрозив жінці кулаком, як довбнею, і бився в груди.
- Озміть та вгатіть ми сокиру отут у печінки, та, може, той жовч пукне, бо не вітримаю! Люди, такий туск, такий туск, що не памнєтаю, що си зо мнов робить!
Хохлам печет
ВЫСЕРЫ ССЫКЛИВОЙ СВИНЬИ
- А проше, газди, а озміть же без царамонії та будьте вібачні, бо ми вже подорожні. Та й мені, старому, не дивуйтеси, що трохи втираю на жінку, але то не задурно, ой, не задурно. Цего би ніколи не було, якби не вона з синами. Сини, уважєєте, письменні, так як дістали якесь письмо до рук, як дістали якусь напу, та як підійшли під стару, та й пилили, пилили, аж перерубали. Два роки нічо в хаті не говорилоси, лиш Канада та й Канада. А як ні достинули, як-єм видів, що однако ні муть отут на старість гризти, як не піду, та й єм продав щодо крішки. Сини не хотє бути наймитами післі мої голови та й кажуть: "Ти наш тато, та й заведи нас до землі, та дай нам хліба, бо як нас розділиш, та й не буде з чим киватиси". Най їм бог помогає їсти тот хліб, а мені однако гинути. Але, газди, де мені, переломаному, до ходів? Я зробок - ціле тіло мозиль, кості дрихлаві, що заки їх рано зведеш докупи, то десіть раз йойкнеш!
- То вже, Іване, пропало, а ви собі туск до голови не припускайте. А може, як нам дорогу покажете, та й усі за вами підемо. За цим краєм не варт собі туск до серця брати! Ца земля не годна кілько народа здержіти та й кількі біді вітримати. Мужик не годен, і вона не годна, обоє вже не годні. І саранчі нема, і пшениці нема. А податки накипають: що-с платив лева, то тепер п'єть, що-с їв солонину, то тепер барабулю. Ой, ззолили нас, так нас ймили в руки, що з тих рук ніхто нас не годен вірвати, хіба лиш тікати. Але колись на ці землі буде покаяніє, бо нарід поріжеси! Не маєте ви за чим банувати!..
- Дєкую вам за це слово, але єго не приймаю. Певне, що нарід поріжеси. А тож бог не гніваєси на таких, що землю на гиндель пускають? Тепер нікому не треба землі, лиш викслів та банків. Тепер молоді газди мудрі настали, такі фаєрмани, що за землев не згоріли. А дивіть-ко си на ту стару скрипку, та пускати її на гиндель?! Таже то дуплава верба, кини пальцем, та й маком сєде! Та гадаєте, що вона зайде на місце? От, перевернеси десь у окіп та й пси розтєгнуть, а нас поженуть далі і подивитиси не дадуть! Відки таким дітем має бог благословити? Стара, а суди ж!
Прийшла Іваниха, старенька і сухонька.
- Катерино, що ти собі небого, у свої голові гадаєш? Де ті покладу в могилу? Ци риба ті має з'їсти? Та тут порєдні рибі нема що на один зуб узєти. Аді!
І натягав шкіру на жінчиній руці і показував людям.
- Лиш шкіра на кості. Куда цему, газди, йти з печі? Була-с порєдна газдиня, тєжко-с працувала, не гайнувала-с, але на старість у далеку дорогу вібраласи. Аді, видиш, де твоя дорога та й твоя Канада? Отам!
І показав їй через вікно могилу.
- Не хотіла-с іти на цу Канаду, то підемо світами і розвіемоси на старість, як лист по полі. Бог знає, як з нами буде... а я хочу з тобов перед цими нашими людьми віпрощитиси. Так, як слюб-сми перед ними брали, та так хочу перед ними віпрощитиси з тобов на смерть. Може, тебе так кинуть у море, що я не буду видіти, а може, мене кинуть, що ти не меш видіти, та прости ми, стара, що-м ти не раз догорив, що-м, може, ті коли скривдив, прости мені і перший раз, і другий раз, і третій раз.
Цілувалися. Стара впала Іванові на руки, а він казав:
- А то ті, небого, в далеку могилу везу...
Але сих слів уже ніхто не чув, бо від жіночого стола надбіг плач, як вітер, що з-поміж острих мечів повіяв та всі голови мужиків на груди похилив.
Так приятно срать в реку, когда нежные потоки воды обволакивают твой тугой анус и помогают расслабиться. Однажды я залез в речку, выше пляжа по течению, спустил штаны и стал срать. Моё говно выходило колбасками из жопы и плыло, то слегка всплывая то слекга топясь. На пляже играли дети, и один из них заприметил мой флот какашек, украшаемый Линкором - двадцатисантиметровой какашенцией почти идеальной формы батона колбасы. А так как дети были совсем маленькие, то они не поняли, что это говно и наперегонки ринулись к нему. Они хватали мои какашки руками, а говно сочилось сквозь их пальцы, словно сливочное масло. Вид детей, играющихся говном рассмешил меня, да до такой степени, что я снова захотел срать. По привычке я вошёл в воду, спустил портки и поднатужился. Но вот незадача, какашка застряла в моей жопе и ни в какую не хотела ни высираться ни втягиваться. На моё счастье мимо плыла стайка карасей, они увидели аппетитно торчащую из моей жопы какашенцию и принялись жадно её поедать. Когда же они наконец расчистили проход, я поднатужился и выдал авианосец в 40 сантиметров длиной. Он гордо поплыл по течению, слегка покачиваясь на волнах. Ниже ловил рыбу Мишка, наш деревенский дурачок. Он запрмиетил какашку ещё на повороте реки, прыгнул в воду и аккуратно поймал её в пакет. На радостях Мишка бросил все удочки, побежал домой и выложил какашку на солнце. Когда она подсохла, Мишка залил её эпоксидной смолой. Вечером, он пробрался домой к соседке Любке, и оттрахал её в жопу затвердевшей какашкой, которую я высрал накануне. И ведь как получилось: говно, из жопы вышедшее, в жопу же и устремилось
>>4664841
лол, его ждет собственная домашняя генотьба?
Анон деанонимизатор - ты же просто ПОРВАЛ нахуй жопу этой свиньи, лол.
- А тепер ступай собі, стара, межи газдині та пильнуй, аби кожду своє дійшло, та напийси раз, аби-м ті на віку видів п'єну.
- А вас, газди, я ще маю на два гатунки просити. Десь, може, сини пусте в село на пошту, що нас із старов уже нема. Та би-м просив вас, аби-сте за нас наймили служебку та й аби-сте си так, як сегодні, зійшли на обідець та віказали очинаш за нас. Може, пан бог менше гріха припише. Я гроші лишу Якові, бо він молодий та й слушний чоловік та не сховає дідів грейцір.
- Наймемо, наймемо і очинаш за вас вікажемо...
Іван задумався. На його тварі малювався якийсь стид.
- Ви старому не дивуйтеси та не смійтеси з діда. Мені самому гей устид вам це казати, але здає ми си, що би-м гріх мав, якби-м цего вам не сказав. Ви знаєте, що я собі на своїм горбі хресток камінний поклав. Гірко-м віз і гірко-м го наверх вісаджував, але-м поклав. Такий тєжкий, що горб го не скине, мусить го на собі тримати так, як мене тримав. Хотів-єм кілько памнєтки по собі лишити.
Стулив долоні в трубу і притискав до губів.
- Так баную за тим горбом, як дитина за цицков. Я на нім вік свій спендив і окалічів-єм. Коби-м міг, та й би-м го в пазуху сховав, та й взєв з собов у світ. Банно ми за найменшов крішков у селі, за найменшов дитинов, але за тим горбом таки ніколи не перебаную.
Очі замиготіли великим жалем, а лице задрожало, як чорна рілля під сонцем дрожить.
- Оцеї ночі лежу в стодолі, та думаю, та думаю: господи милосердний, ба що-м так глібоко зогрішив, що женеш ні за світові води? Я ціле житє лиш роб, та й роб, та й роб! Не раз, як днинка кінчиласи, а я впаду на ниву та й ревно молюси до бога: господи, не покинь ні ніколи чорним кавалком хліба, а я буду все працувати, хіба бих не міг ні руков, ні ногов кинути...
- Потім мене такий туск напав, що-м чиколонки гриз і чупер собі микав, качєв-єм си по соломі, як худобина. Та й нечисте цукнулоси до мене! Не знаю і як, і коли вчинив-єм си під грушков з воловодом. За малу филю був би-м си затєг. Але господь милосердний знає, що робить. Нагадав-єм собі за свій хрест та й мене геть відійшло, їй, як не побіжу, як не побіжу на свій горб! За годинку вже-м сидів під хрестом. Посидів, посидів довгенько - та й якось ми легше стало.
- Аді, стою перед вами і говорю з вами, а тот горб не віходить ми з голови. Таки го виджу та й виджу, та й умирати буду та й буду го видіти. Все забуду, а його не забуду. Співанки-м знав-та й на нім забув-єм, силу-м мав - та й на нім лишив-єм.
Одна сльоза котилася по лиці, як перла по скалі.
- Та я вас просю, газди, аби ви, як мете на світу неділю поле світити, аби ви ніколи мого горба не минали. Будь котрий молодий най вібіжить та най покропить хрест свіченов водицев, бо знаєте, що ксьондз на гору не піде. Просю я вас за це дуже грешно, аби-сьте мені мого хреста ніколи не минали. Буду за вас бога на тім світі просити, лиш зробіть дідові єго волю.
Як коли би хотів рядном простелитися, як коли би добрими, сивими очима хотів навіки закопати в серцях гостей свою просьбу.
- Іване, куме, а лишіть же ви туск на боці, геть єго відкиньте. Ми вас усе будемо нагадувати, раз назавше. Були-сте порєдний чоловік, не лізли-сте натарапом на нікого, нікому-сте не переорали, ані пересіяли, чужого зеренця-сте не порунтали. Ой, ні! Муть вас люди нагадувати та й хреста вашого на світу неділю не минуть.
Отак Михайло розводив Івана.
РУЧНОЙ ВАЙП НЕ СПАСЁТ ТЕБЯ, СВИНЬЯ
ХУяМП.
А я люблю когда понос. Это же приятно. Я всегда радуюсь когда у меня понос. Дристня так прикольно вылетает. Особенно я люблю когда она выходит под напором, тогда она рекашетит от днища унитаза и ударяет мне в зад, это так прохладно и приятно, особенно меня веселит, когда некоторые капли вылетают наружу и падают на пол. Тогда я могу уверенно сказать что покакал на славу и день не прошёл зря.
Вот зря, колорады же ебнутые - чуть Мурза не запытали, как правосека. Могут и в расход пустить.
>>4664820
Один клоун выебулся что дескать жгет вату, его обвинили в пиздабольстве, он кинул пруф из своего вконтакта, этого пидора нашли в быдлятне, посмотрели группы а там эуромайдан, пара нацистских групп, инфу слили на двощи, этот пидор подгорел и начал ховаться
>>4664666
Сам сотона благославляет этот тхреад. Ебите его вилами!
- Вже-м вам, панове газди, все сказав, а тепер хто ні любить, та тот буде пити зо мнов. Сонечко вже над могилов, а ви ще порцію горівки зо мнов не віпили. Заки-м ще в свої хаті і маю гості за своїм столом, то буду з ними пити, а хто ні навидить, то буде також.
Почалася пиятика, та пиятика, що робить із мужиків подурілих хлопців. Незабавки п'яний уже Іван казав закликати музику, аби грав молодіжі, що заступила ціле подвір'я.
- Мой, маєте так данцувати, аби земля дудніла, аби одної травички на току не лишилоси!
В хаті всі пили, всі говорили, а ніхто не слухав. Бесіда йшла сама для себе, бо треба її було конче сказати, мусили сказати, хоч би на вітер.
- Як-єм го віпуцував, то був віпуцований, котре чорний, то як сріблом посипав по чорну, а котре білий, то як маслом сніг помастив. Коні були в мене в ордунку, цісар міг сідати! Але-м гроший мав, ой, мав, мав!
- Коби-м учинився серед тако пустині - лиш я та бог аби був! Аби-м ходів, як дика звір, лиш кобих не видів ні тих жидів, ні панів, ні ксьондзів. Отогди би називалоси, що-м пан! А ца земля най западаєси, най си і зараз западе, то-м не згорів. За чим? Били та катували наших татів, та в ярем запрєгали, а нам уже кусня хліба не дають прожерти... Е, кобито так по-мому...
- Ще не находився такий секвертант, аби що з него стєг за податок, он, ні! Був чех, був німець, був поляк - г.., пробачєйте, взєли. Але як настав мадзур, та й найшов кожушину аж під вишнев. Кажу вам, мадзур біда, очі печи та й гріху за него нема...
Всякої бесіди було богато, але вона розліталася в найріжніші сторони, як надгнилі дерева в старім лісі.
В шум, гамір, і зойки, і в жалісну веселість скрипки врізувався спів Івана і старого Михайла. Той спів, що його не раз чути на весіллях, як старі хлопи доберуть охоти і заведуть стародавніх співанок. Слова співу йдуть через старе горло з перешкодами, як коли би не лиш на руках у них, але і в горлі мозилі понаростали. Ідуть слова тих співанок, як жовте осіннє листя, що ним вітер гонить по замерлій землі, а воно раз на раз зупиняється на кожнім ярочку і дрожить подертими берегами, як перед смертю.
Іван та й Михайло отак співали за молодії літа, що їх на кедровім мості здогонили, а вони вже не хотіли назад вернутися до них навіть у гості.
Як де підтягали вгору яку ноту, то стискалися за руки, але так кріпко, аж сустави хрупотіли, а як подибували дуже жалісливе місце, то нахилювалися до себе і тулили чоло до чола і сумували. Ловилися за шию, цілувалися, били кулаками в груди і в стіл і такої собі своїм заржавілим голосом туги завдавали, що врешті не могли жадного слова вимовити, лиш: "Ой Іванку, брате!", "Ой Міхайле, приятелю!"
Калотерапия уходит корнями в глубокую древность. Древнеиндийская Веда «Махабхарата» включает в себя трактат «Шримад-Харбаматам», в котором подробно описывается лечение собственными экскрементами. Этот трактат оставался неизвестным до первой трети ХХ столетия. Впоследствие, во время войны за независимость, оригинал был утерян, остался только перевод, выполненный Радживом Чанджавой.
Вот как там описывается сей сакраментальный процесс:
«…вместе с выделениями Человека выходят его жизненные силы … ибо тело Человека не должно жить вечно. „…“ Когда он [Человек] заболевает и им овладевает Лакшминатра (Злой демон), то Энергия теряется …Чтобы восполнить запасы жизненных сил … лучше всего вернуть силу, ушедшую со Смарати (калом), путём поглощения Смарати…»
Великие отшельники кшумаиты говорили, что Шивамбу (урина) и, в особенности, Смарати (кал) — основа всех лекарств.
Общеизвестное мумие, помогающее при бесчисленном множестве болезней, представляет собой не что иное, как экскременты высокогорных парнокопытных архаров, обитающих в предгорьях Тибета.
>>4664870
ты не очкуй сольем все правильным людям, они тебе ничего не сделают, просто поговорят по братски за одессу и за маму
Почему столь смелая свинья так испугалась?
- Дєдю, чуєте, то вже чєс віходити до колії, а ви розспівалиси як задобро-миру.
Іван витріщив очі, але так дивно, що син побілів і подався назад, та й поклав голову в долоні і довго щось собі нагадував. Устав із-за стола, підійшов до жінки і взяв її за рукав.
- Стара, гай, машір - інц, цвай, драй! Ходи, уберемоси по-панцьки та й підемо панувати.
Вийшли обоє.
Як уходили назад до хати, то ціла хата заридала. Як би хмара плачу, що нависла над селом, прірвалася, як би горе людське дунайську загату розірвало - такий був плач. Жінки заломили руки і так сплетені держали над старою Іванихою, аби щось ізгори не впало і її на місці не роздавило. А Михайло ймив Івана за барки, і шалено термосив ним, і верещав як стеклий.
- Мой, як-єс газда, то фурни тото катранє з себе, бо ті віполичкую як курву!
Але Іван не дивився в той бік. Ймив стару за шию і пустився з нею в танець.
- Польки мені грай, по-панцьки, мам гроші!
Люди задеревіли, а Іван термосив жінкою, як би не мав уже гадки пустити її живу з рук.
Вбігли сини і силоміць винесли обоїх із хати.
На подвір'ю Іван танцював дальше якоїсь польки, а Іваниха обчепилася руками порога і приповідала:
- Ото-мси ті віходила, ото-мси ті вігризла оцими ногами!
І все рукою показувала в повітрю, як глибоко вона той поріг виходила.
VII
Плоти попри дороги тріщали і падали - всі люди випроваджували Івана. Він ішов зі старою, згорблений, в цайговім, сивім одінню і щохвиля танцював польки.
Аж як усі зупинилися перед хрестом, що Іван його поклав на горбі, то він трохи прочуняв і показував старій хрест:
- Видиш, стара, наш хрестик? Там є відбито і твоє намено. Не біси, є і моє, і твоє...
>>4664899
Слей, будь няшей. Может другим уроком будет его незавидная судьба.
Хуй знает, чем ещё бампать.
Ебать как же этот жалкий джедай приссал то.
Ну не мудрено, джедай сын люхи и ишака.
ОПу добра, долгих лет жизни, верной жены, красивых детей.
Самое страшное, что можно представить — это НЕВИДИМОЕ ГОВНО. Если оно появится, то миру конец!!! Подумайте сами… Идёшь по улице — чисто, наступил в невидимое говно, пришёл на работу и воняешь, а его не видно и не понятно откуда пахнет. Все думают, что вот млядь обосрался ты. А ты стремаешься, озираешься, подошвы рассматриваешь, ощупываешь себя — вот и руки уже в невидимом говне. Так весь перемажешься, и под ногтями застрянет, и всю клавиатуру перемажешь, и мышку. Всё в говне, воняет, а чисто и аккуратно. Из-за такого дела происходит срыв работы. Едешь домой, а там уже все поручни в метро в говне (не только же ты наступил в невидимое говно), вонь страшная, некоторые уже блюют… Не пожрать — руки в говне, мыть без толку — краны в говне и ручки дверные… Ужас и кошмар!!! Крах и апокалипсис!!!
>>4664800
Так он же за правосеков. Таким куля в лоб самое оно.
Эта правосековская подстилка будет нашим (харкачевским) первенцем в этой войне.
Бойтесь, свиньи, у нас длинные руки.
Новая коробочка.
Старий Максим волочив яру пшеницю кіньми добрими, молодими. Борони літали по землі, як пера. Максим кинув капелюх на ріллю, сорочка розіпнялася і впала аж на плечі. Хмара куряви з-під борін засипала його сивий чупер на голові і на грудях. Він галасував, лютився, а люди з сусідніх нив говорили до себе:
- Старий пес, все лютий, але молоді коні ще міцно тримає; богатир, іззамолоду добре годований, та втратив обох синів і відтогди все кричить і на полі, і в селі.
Максим спер коні.
- Старі кості, як стара верба: на вогонь добрі, а з кіньми бігати ні до чого. Як ноги погинаютьси коло коний, а в данці подаютьси, то такі ноги, най не кажу, що варт. Лізь, діду, на піч, пора вже прийшла.
То він потряс сивою головою попід чорні кінські гриви та кричить дальше:
- Та на піч, брє, я ще годен вілізти, але піч студена, облупана. Образи на стінах почорніли, а світі дивлютьси на пусту хату, як голодні пси. Стара ціле житє обтикала їх бервінком та васильком та голуби перед ними золотила, аби ласкаві були, аби хата ясна була, аби діти росли. Та хоть їх богато, а всі вони до нічого, світці. Синів нема, стару запорпав у землю, а ви, боги, мусите вібачити за бервінок - було ліпше дбати... Ану, звіздочолий, поки нам бог назначив, берімси, брє, до цеї землі.
І ходили вони з одного кінця ниви на другий, затулені курявою, а борони кусали землю, гаркотіли, роздрапували її, аби зернові вчинити м'яке ложе.
- Ти, Босаку, ти не є жаден кінь, ти пес, ти всі плечі мені обгриз, знак на знакові, скусав а скусав. Не сіпай хоть ти мене, бо так ні житє насіпало, що ледви на ногах стою. Я тобі досвіта сиплю овес, ще сам нічого не ївши; я тебе вічісую: я тебе старими сльозами поливаю, а ти кусаєш. Звіздочолий у мене чоловік; він чорними очима за мнов водить; він мене жєлує, він свойов гривов обтирає дідові сльози; а ти поганий, серця не маєш. Ще недавно ти цілий жмут мого волосся вірвав і пустив під ноги в гній. Так не мож робити, бо хоть ти дуже красний кінь, але за це поганий. Жидам тебе не можу продати, але якби прийшов до мене світий Юрій, то, бігме, подарував би-м ті, аби-с з ним ішов змії розбивати; робити землю ти нездатний, бо в тобі спокою нема.
То він слинив пальці, вимивав рану на плечах та присипав порохом.
- Гей, коні, ідім, ідім...
А борони притихали, земля подавалася, розсипувалася, Максимові ноги чули під собою м'якість, тут м'якість, яка дуже рідко гостить у душі мужика; земля дає йому ту м'якість, і зате він її так любить. І як він викидав жменею зерно, то приповідав: "Колисочку я вам постелив м'якеньку, ростіть до неба".
Максим успокоювався, не кричав уже та нагло задержав коні.
- Та якого дідька болиш, ти, стара корсо, хрупаєш у кождім замку, кривуле?
То він оглянувся позад себе та побачив попри борони довгу нитку червоної крові і сів.
- Скло залізло, матері твої! Тепер волочи, а ниви недоробленої не лишиш, хіба си розскочиш у кусні. А ти, небого ниво, малий спасибіг будеш мати з цеї старої крові, бо стара кров, як старий гній, ніц не родить; мені утрата, а тобі ніякого зиску.
Криваючи, він випряг коні, повів до воза та наклав перед них сіна.
- Ти, сонце, не захмурюйси на старого, що заборзо робить полудне; старий не має чим ходити...
Він витяг з торби хліб, солонину та пляшку і вимивав рану горівкою; потім відірвав кавалок рукава, завив ногу і зав'язав мотузком від міха.
- Тепер або боли, або переставай, або як хочеш, а волочити таки будеш.
Напився горівки, взяв хліб, кусав його та, наново сердитий, вигукував:
- Це хліб? Ним лиш коня жидівського чесати, бо на добрім коні шкіру зідре. Приходя до мене роєм ті підкьопані 1: "Діду, - кажуть, - ми вам печи будемо, прати будемо, запишіть нам поля". Ці подерті суки гадають, що я їм поле тримав? Як умру, то най на моїм полі чічки ростуть та най своїми маленькими головками кажуть отченаш за діда.
Зі злості шпурив хлібом далеко на ріллю.
- Зуби здрігаються від цего макуха; пиймо, Максимку, горівки, вона гладко йде...
- Мой, мовчи, не гавкай над мойов головов; кому взєвси співати? Оцему обдертому та обгризеному дідові? Лети собі геть до неба, скажи свому богові, що най не посилає мені дурну птаху з співом, бо як він такий моцний, най мені пішле моїх синів. Бо із-за єго волі я лишився сам на всі землі. Най твій бог співанками мене не гулить, забирайси!
І він кинув грудкою землі в жайворонка, та жайворонок ще краще почав співати над його головою і не хотів летіти до бога.
- Ти, пташку, ти ніц а ніц не розумієш. Як мій малий Іван вганяв за тобою, аби тебе ймити; як шукав твого гнізда по межах та грав на сопівці, то ти тогди, пташко, розумно робила, що-с співала, так треба було робити. Твій спів і Іванова сопівка ішли низом, а поверх вас сонце, і всі ви сипали божий глас і надо мнов, і над блискучими плугами, і над всім миром веселим. А крізь сонце бог, як крізь золоте сито, обсипав нас ясностев, і вся земля, і всі люди відблискували золотом. Так то сонце розчінило весну на землі, як у великім кориті...
- А з того корита ми брали колачі, а колачі стояли перед музиками, а молоді в квітках любилиси і шли до слюбу, і котиласи весна, як море, як потопа; та тогди, пташко, твій спів спливав у моє серце, як різка вода в новий збанок...
- Іди ж собі, пташко, в ті краї, де ще колачів не забрали, а дітей не порізали.
Обома руками взяв він свою сиву голову та й схилився до землі.
- Стид тобі, сивий волосе, стидайси, що приповідаєш та приспівуєш, як плаксива баба, бо нічо вже тобі на цім світі не поможе...
- Ех, сини мої, сини мої, де ваші голови покладені?! Не землю всю, але душу би-м продав, аби-м кровавими ногами зайшов до вашого гробу. Господи, брешуть золоті книги по церквах, що ти мав сина, брешуть що-с мав! Ти свого воскресив, кажуть. А я тобі не кажу: воскреси їх, я тобі кажу: покажи гроби, най я ляжу коло них. Ти видиш цілий світ, але над моїми гробами ти отемнів...
- Най тобі оця синя баня так потріскає, як моє серце...
- Та прийдіть котра до старого; ніби ви їх не обіймали, моїх синів, та не лягали в білу постіль? Та вони були, як дуби кучеряві... Та принеси на руках байстрєтко, не встидайси, приходи. Дід тобі всі коверці під ноги підкине, а байструкові порубає все полотно найтонше на пелінки. Бо ти ходиш без вінка та плачеш від наруги.
І дід здоймив обі руки вгору й кликав ними до цілого світа:
- Ходи, невісточко, ходи до тата, нам попа не треба!
Голосно заридав, приляг до землі і нею, як хустиною, обтирав сльози і почорнів. Та ще благав дальше:
- Або приходи хоть ти, коханко, без дитини, та на твої шиї я вздрю єго руки, а на твоїх губах зачервоніють єго губи, а з твоїх очий, як з глибокої кирниці, я віловлю єго очі і сховаю їх в моє серце, як у коробку. Я, як пес, занюхаю єго чупер на твої долоні... Коханко, приходи і ратуй старого.
- Ти ще є на світі, а їх нема жадного, то найдіть дорогу до мене та принесіть вість. Насипте студеної роси на мій сивий волос, бо він мене пече кождий, як розжарений дріт. Моя голова палитьси від того вогню.
І рвав з голови сиве волосся та кидав на землю.
- Сиве волосе, пали землю, я не годен вже тебе двигати.
До решти обезсилений, приляг до землі і лежав довго мовчки, а потім лагідно розказував:
- Послідний раз прийшов Андрій: він був у мене вчений. "Тату, - каже, - тепер їдемо воювати за Україну". - "За яку Україну?" А він підоймив шаблев груди землі та й каже: "Оце Україна, а тут, - і справив шаблев у груди, - отут її кров; землю нашу ідем від ворога відбирати. Дайте мені, - каже, - білу сорочку, дайте чистої води, аби-м обмивси, та й бувайте здорові". Як та єго шабля блиснула та й мене засліпила. "Сину, - кажу, - та є ще в мене менший від тебе, Іван, бери і єго на це діло; він дужий, най вас обох закопаю у цу нашу землю, аби воріг з цего коріня її не віторгав у свій бік". - "Добре, - каже, - тату, підемо оба". Та як це стара вчула, та я зараз видів, що смерть обвиласи коло неї білим рантухом. Я подавси до порога, бо-м чув, що її очі віпали і покотилиси, як мертве камінє по землі. Так мені здалоси, але світло на її чолі вже погасло...
- А рано вони оба виходили, а стара сперласи на ворота та не говорила, але так здалеко дивиласи, як з неба.
А як я їх скидав на колії, то-м казав: "Андрію, Іване, взад не йдіть, за мене пам'єтайте, бо я сам, ваша мама на воротях умерла..."
До самого вечора Максим водив коні по ниві та не кричав уже, геть замовк. Діти, що вівці гнали, люди, що плугами попри нього дзвонили, з ляку не поздоровляли його. Замазаний грязюкою, обдертий, кривий, він неначе западався в землю.
>>4664914
один бедняга пытается потопить тред, тред будет жить в отличии от этой свиньи
Максимка, уймись уже. Поздняк метаться раз спалился.
Свиномит давай фотку голышем с извинениями перед белым Русских господином, авось простим.
Перед началом повествования автор еще раз обращает внимание читателей, что с каждым конкретным случаем появления крови и слизи в кале вашего британского кота прежде всего следует обращаться к ветеринару для полной диагностики и лечения. Мы заметили, что в кале нашего кота ( он ходит в лоток) стала появляться сгустки свежей крови в слизи. Кал стал менее оформленный, зеленоватого оттенка и с неприятным запахом. На тот момент кот ел обычный сухой корм Hill's для котят. Мы немедля обратились с нашим британским котом к ветеринару. Ветеринар назначил общий анализ мочи британского кота, анализ кала британского кота, биохимический анализ крови британского кота. Отклонения от нормы в анализах британского кота показали, что у кота развился острый панкреатит, нарушены функции печени и функции кишечника - развился энетерит. При анализе кала британского кота на дисбактериоз было обнаружено снижение лакто- и бифидобактерий и значительное превышение нормы содержания грибов. Также было увеличено количество неперваренных пищевых волокон и скрытая кровь. При посеве кала британского кота никаких возбудителей высеяно не было. Кишечные паразиты также не были выявлены. Предупреждение! Описанные симтомы и синдромы болезней британского кота, способы их диагностики и предложенные методы лечения относятся только к даннму конкретному британскому коту. Статья о лечении британского кота приводится только с целью познакомить читателей с несколькими конкретными случаями заболевания и лечения британского кота, которые могут послужить поводом для того, чтобы внимательней отнестить к проблемам вашего британского кота. В каждом конкретном случае заболевания вашей британского кота необходимо, прежде всего, обращаться к ветеринару для проведения соостветсвующих анализов и исследовний для выявления причины заболевания и назначения адекватного лечения для вашей британского кота.
У розлогій низині, що оточена горбами, розкинулося мальовниче село Русів. Воно чарує своїм прекрасним краєвидом всіх, хто хоча б на хвилинку завітає сюди, щоб віддати шану і поклонитися великому Майстрові новел, видатному письменникові Василю Стефанику. Він був співцем рідного народу. Творчість Стєфаника - дзеркало горя й нужди народу, його боротьби, прагнень і щастя.
Народився Василь Стефаник у селі Русові в селянській родині 14 травня 1871 року. Тут вчився у початковій школі, а після закінчення двох класів продовжував навчання у Снятині. Середню освіту здобував у гімназіях Коломиї (1883-90) та Дрогобича (1890-92). У 1892-1900рр. вивчав медицину у Краківському університеті. Але своє призначення в житті бачив на літературній ниві, саме в ці роки відчув усвідомлення свого громадського обов'язку.
Вперше опублікував свої художні твори (новели) у 1897 році в чернівецькій газеті "Праця" ("Синя книжечка", "Вивозили з села", "Стратився", "У корчмі" "Побожна", "Сама-самісінька"). У 1899 році вийшла перша збірка новел В.Стєфаника "Синя книжечка", згодом "Камінний хрест" (1900), "Дорога" (1901), вибрані оповідання "Моє слово" (1905). Збірка "Синя книжечка" викликала палкі відгуки прогресивної преси. В.Стефаник став одним із найпопулярніших авторів у народі.
Від новели до новели одна картина людських страждань змінює іншу. Персонажі багатьох новел раннього періоду творчості В.Стєфаника не бачать виходу з тяжкого становища, страждають і гинуть, не вступаючи на шлях боротьби. І все ж таки у ряді творів стихійно вибухає їхній гнів проти гнобителів, вони вже готові постояти за себе. Це особливо стосується його новели "Палій", у якій правдиво розкрито класове розшарування селян, визрівання їх протесту проти визискувачів.
Велику пошану і любов неодноразово висловлював письменник до І.Франка. Він ходив у Нагуєвичі, де жив тоді Каменяр, щоб познайомитися з ним. Відтоді і почалася між ними щира і велика дружба. У музеї В.Стєфаника зберігається повість "Перехресні стежки" з авторським написом: "Дорогому другові і товаришеві, щирий Іван Франко!". У 1903 році під час відкриття пам'ятника І.Котляревському в Полтаві познайомився з М.Лисенком, М.Старицьким, М.Коцю¬бинським, В.Короленком та іншими письменниками. Тоді ж відвідав могилу Т.Шевченка у Каневі. У ліратурно-меморіальному музеї зберігається книга оповідань М.Коцюбинського з дарчим написом: "Дорогому і рідному Василеві Стефаникові на згадку про незабутні дні стрічі в Полтаві - автор".
У січні 1904 року письменник одружився з Ольгою Гаморак, яка була родом із Стецевої, і жив у тестя кілька років, взявши на себе всі господарські турботи. І тільки у 1910 році, коли в Русові була збудована хата, переїхав сюди на постійне мешкання. Двері Стефаникової хати завжди були відкриті для скривджених, всіх, хто приходив до нього за порадами і допомогою.
У 1908 році В.Стефаника обирають послом до австрійського парламенту. "Від 1908 року до 1918 року був я послом до австрійського парламенту, - згадував він, - де не проголошував промов, бо мови парламентарні моїх клубових товаришів, замалими виїмками, були такі скандальні, що я волів мовчати і встидатися лише за своїх колег, а не за себе самого".
В.Стефаник часто зустрічався з селянами, всіляко допомагав їм, виступав на мітингах. Збереглося фото 1914 року: письменник виголошує промову в день народження Т.Шевченкау с.Вовчківцях. Весь цей час В.Стефаник брав активну участь у громадсько-політичному житті селян Прикарпаття, діяльності організованої І.Франком при підтримці М.Драгоманова Радикальної партії, виступав з публічними статтями. Він боровся за демократичні права народу, виступав проти його соціального і національного поневолення.
Злидні, тисячі нещасть, потоки крові й сліз, породжених Першою світовою війною, примусили полум'яного новеліста знову взятися за перо. Він пише художні твори, сповнені гнівного протесту проти жахливого своїми наслідками воєнного божевілля. Пише мало. За десять років вийшло у світ тільки вісім новел. У 1926 році вони були видані окремою книжечкою "Земля".
У 1924 році В.Стефаник захворів на артеріосклероз. З того часу він рідко виїжджав з села. 7 грудня 1936 року після тяжкої хвороби В.Стефаник помер у Русові. 9 грудня письменника поховали на старому русівському кладовищі. Великого співця Прикарпаття не стало, але полум'яне слово його, горда і нескорена місія живуть у серцях мільйонів.
Бампану немного, что уж там.
Анон, представь, что ты спишь и внезапно просыпаешься от страшной вони. А над тобой нависает страшная волосатая жопа! ты открываешь рот в безмолвном крике, и, вдруг, тебя парализует. Останавливаются все мышцы, кроме сердца. Ты начинаешь задыхаться, а жопа откладывает большую коричневую фекалию тебе в рот. Ты чувствуешь, как говно растекается по твоему рту. вдруг, внутри жопы что-то лопается, и говно растекается по всему лицу, затекая в нос, глаза, доставляя страшные мучения. Ты пытаешься выдохнуть, чтобы избавиться от этой мерзости, но не можешь. И, в страшных мучениях, умираешь.
>>4664951
не подрывайся ты так тред всплывет завтра, после завтра, когда угодно.
Ты спишь, а анон нет.
Я, недостойний, дiдом своïм Ярославом Мудрим i батьком своïм i матiр'ю своєю з роду Мономахiв був наречений руським iменем Володимир. Сидячи на санях, тобто збираючись уже помирати, звертаюсь до вас з оцим словом.
Дiти моï або хто iнший, слухаючи мою грамотицю, не посмiйтеся з неï, а приймiть ïï до свого серця, i не лiнуйтеся, а щиро трудiться.
Що таке людина, як подумаєш про це? Велика розумом людина, та не може осягнути вона всiх чудес землi. Дивiться, як все мудро влаштовано на свiтi: як небо влаштоване, або як сонце, або як мiсяць, або як зiрки, i тьма, i свiтло, i земля як на водах покладена, Господи, завдяки волi твоïй! А звiрi, а птицi рiзнi, а риби всiлякi! I цьому диву подивуємося, як створено людину i якi рiзнi та багатоликi людськi обличчя; якби i всiх людей зiбрати, то кожен має свiй вид i образ обличчя. I тому подивуємося, як птицi небеснi iз раю-вирiю летять, i перш за все до нашого дому, але не поселяються в однiй краïнi, а сильнi й слабi розлiтаються по всiх землях, щоб наповнилися щебетом лiси i поля. Все це дано людям на користь, на ïжу i на радiсть ïм. I знов скажемо: великi блага посланi нам, грiшним людям. Тi ж птицi небеснi, коли ïм звелено, то заспiвають i звеселяють людей, а коли нi — то, маючи i мову свою, онiмiють.
Прочитавши отсi слова, дiти моï, похвалiть творця всього земного й небесного, а все, що далi, — то мого слабого розуму повчання.
Перш за все не забувайте убогих, а яко можете, по силi годуйте ïх i подавайте сиротам.
I вдову захистiть, не дайте сильним губити людину. Хто б не був, правий чи винний перед вами, не вбивайте i не велiть убивати його; якщо i завинив хто в смертi, не губiть християнськоï душi.
Якщо ж вам доведеться цiлувати хрест перед братами своïми або перед будь-ким, то перше спитайте свого серця, на чому ви зможете стояти твердо, i тiльки тодi цiлуйте, а поклявшись, не переступайте клятви, бо загубите душу свою.
Нiколи не майте гордощiв у своєму серцi i в розумi, а скажiть: сьогоднi живий, а завтра помру; смертнi ми.
Старих шануйте, як батька, а молодих, яко братiв. Пам'ятайте, як учив мудрий Василь, зiбравши круг себе юнакiв: при старших годиться мовчати, премудрих слухати, старшим пiдкорятися, з рiвними i молодими мати згоду i бесiду вести без лукавства, а щонайбiльше розумом вбирати. Не лютувати словом, не ганьбити нiкого в розмовi, не смiятися багато. Очi тримати донизу, а душу вгору.
В домi своєму не ледачкуйте, а за всiм приглядайте самi, не покладайтесь на тiуна або на отрока, щоб не посмiялися люди нi з дому вашого, нi з вашого обiду.
На вiйну вирушивши, не лiнуйтесь, не сподiвайтесь на воєвод; нi ïжi, нi питтю не вiддавайтесь без мiри, нi солодкому сну. Сторожу самi наряджайте i вночi, з усiх бокiв поставивши охорону, лягайте вiдпочивати коло своïх воïнiв, а вставайте рано. Зброю не скидайте з себе поспiхом, не оглянувшись добре. Адже буває, що через лiнь людина зненацька гине.
Брехнi остерiгайтесь i пияцтва, i облуди, вiд того душа гине i тiло.
Куди б ви не верстали шлях своєю землею, не давайте отрокам своïм чинити зло i шкоду нi селам, нi посiвам, щоб люди не проклинали вас.
А куди б не прийшли i де б не зупинилися, напiйте i нагодуйте нужденного. Найбiльше шануйте гостя, звiдки 6 вiн до вас не прийшов: простий чи знатний, чи посол; якщо не можете пошанувати його дарунком, то пригостiть його ïжею i питвом, бо вiн, мандруючи далi, прославить вас у всiх землях доброю чи злою людиною.
Хворого навiдайте, покiйника проведiть в останню дорогу, бо всi ми смертнi.
Не проминiть нiколи людину, не привiтавши ïï, i добре слово ïй мовте. Жiнку свою любiть, та не давайте ïй влади над собою.
Якщо забуваєте про це, то частiше заглядайте в мою грамоти-цю: i менi не буде соромно, i вам буде добре.
Що вмiєте, того не забувайте, а чого не вмiєте, того навчайтесь, — як батько мiй, дома сидячи, знав п'ять мов, через те й честь йому була в iнших краïнах. Лiнощi — це мати всьому дурному: хто що й знав, те забуде, а чого не вмiє, того не навчиться. Добро своєю рукою сiючи, не лiнуйтесь нi на що хороше, i хай не застане вас сонце в постелi. Так робив мiй батько покiйний i всi добрi мужi. На свiтаннi, побачивши сонце, з радiстю прославте день новий i скажiть: Господи, додай менi лiта до лiта, щоб я честю й добром виправдав життя своє. Так я кажу, коли сiдаю думати з дружиною, або збираюся чинити суд людям, або ïхати на полювання, або збирати данину, або лягти спочивати. Спочинок у полудень дається людям за труди: пiсля трудiв спочиває i звiр, i птиця, i люди.
Как будто ручной вайп обосравшегося со страха сына хохляцкой бляди что то остановит. Вроде ещё в том треде где его сдеанонили всю инфу отправили активистам ополчения.
>>4664969
А не разумнее ли его в /b кинуть, там много людей охочих до травли таких вот петушков?
Тибет больно пердел тебе в нос! Ты анальный сатанизм, я твой Тибет пердел тебе в нос. Зачем ты выдал говно-нойз и пытаешься его продавать? Кто твой гениальный продюссер? Я твое говно-творчество, ты ЛАБАЛКИН! Зачем ты высираешь свои душевные готик-песни? Это ДАРК-ЭМБИЕНТ! Дай я тебе спою о милых лошадках! Все милые маленькие лошадки вот-вот поплач под мой говнорок! А почему из БИБЛИИ торчит закладка? Я гарантирую, твоя МИСТИКА, твоя ЗАГАДОЧНАЯ МИСТИКА и СКРЫТЫЕ СМЫСЛЫ, а я говнорокер, бухой говнорокер, у меня доктор брил волосы усы махал диагнозом больно какал мне в БЕССМЕРТНУЮ ДУШУ. Ты больно плакал, а ТИБЕТ била тебя ремешком по попке и пердел тебе в нос дарк-эмбиентом! Только НОДДИ хранит тебя от бед! Он сильный и смешной! Ты смешной говнорокер! Даже ТИБЕТ поможет тебе он не поможет тебе ты говна поешь говна поешь говна поешь, которое он выдает за творчество. Тебе уже легче тебе хуже тебе легче тебе жуже тебе желче теле жужу тебе жкол теле жожужу! Читай тексты сказал ТИБЕТ, читай блджад тексты! А то больно Тибет пел и шумел свой нойс плакал угощал я НОДДИ!!! СМЕШНОЙ говнорокер. Убейте меня ИГРАЛ СВОИ ВЕЛИКИЕ ТЕКСТЫ великий смысл СВЕТЛЫЕ ТЕКСТЫ!!! НЕТ!!!! ПЕРДЕЛ МНЕ В НОС!!! ПЕРДЕЛ мне в нос. ЧИТАЙ ТЕКСТЫ!!!! Маленький Нодди, дай я тебя поцелую.
>>4664967
не надо сажи, просто покайся и флаг урины в жопу, все как водится с пруфом и супом.
Сьебите в /b, пидоры. Сажи.
>>4664783
Просто люто-бешенно проиграл. Видимо не зря я в зелло пиздел с Северодонецкмим, в поплчение звонил, и с киберсотней спивался. Глянь, майдаун за час стал колорадом. Эй Максимка-петушок, когда в ополчение вступать будешь?
КСТАТИ МУДЛО? ТЫ В КУРСЕ ЧТО У ВАС ВОЕННОЕ ПОЛОЖЕНИЕ? ПОМНИШЬ ЧЕМ КАРАЕТСЯ ПЕРЕДАЧА ИНФОРМАЦИИ В ВОЕННОЕ ВРЕМЯ?
Сажи ОСВОБОДИТЕЛЯМ
Вы не представляете, насколько хорошо я сейчас посрал. Минут 10 из меня выходили потоки говна. Два раза я чуть не подорвался уже мыть жопу, однако когда чуть привставал срать хотелось вновь и вновь. И что я могу сказать, такое обильное аппетитное оправление является самым лучшим, что может быть сразу утром, когда ты ещё полусонный, а из тебя лезут колбаски разношёрстного говна. Желаю анониму, чтобы у него такой кайф был каждое утро. И чтобы он просыпался, шёл срать, быстро отписывал телегу в уютненькое, а потом с чувством лёгкого изнемождения шёл спать дальше.
>>4664984
А кстати дейстивтельно. Там народ деятельный и его очень много. Залить в Крымо-тред кратко суть и ссылку на тред деанона в b.
>>4664666
Я дожил до того что на сосаче травят не патриотов.
Ниже падать /poраше уже некуда.
[url]Cu Sgarra Paga - Who fails, pays. Итальянская народная поговорка.
>>4665009
Всё в норме, нацинал-предатель. Это патриот Усраины.
Шел кот, гуляя.
В траве утопали ноги,
Вдали шумели города дороги,
А кот от планов отступая
Свернул с пути.
Хотел он древо обойти,
Но ворону увидав
Остановился и спросил
"Который час, я знать желаю!"
Ворон, опустив ответ
Сказал свой небольшой привет:
С древа быстро опустившись,
Разъясненъем попустившись
Прямо в рот коту
С брызгами говна
Тугой струей поноса
С силой он ударил.
Кот, не растерявшись,
Вдруг у жопы оказавшись,
Устами к анусу прильнул,
Желая всё, до капли.
Ворон, возбудившись
Выдал порцию еще.
Кот такого оборота
Ни за что не ожидал
И такого маху дал,
Что все какашки возжелал.
Поносом желтым подавившись
Погиб сей кот.
Мораль сей басни такова:
Нужно в меру копро заниматься,
Чтобы в гробу так рано не оказаться.
Во всем меру надобно иметь,
Чтобы песенку свою до конца допеть.
>>4665009
>травят не патриотов.
Он патриот Украины
Сука, а будет вин похлеще Василевского если калорады отправят его рыб кормить, как правосека.
>>4665009
>Я дожил до того что на сосаче травят не патриотов.
Нихуя ты не понял значит, травят не патриотов а пятнадцатирублёвых нашистиков. А здесь мы имеем свинину которая громко визжала на русских - пора ответить за визг.
Максимка, я уже на странице антимайдана ЛНР. Ты либо успокаиваешься, либо я тебя реально сливаю.
>>4665025
Надо и правда в /b/ сделать тред и приглашение в Крымо-тред запостить. Будет лютейший вин.
Может даже Кисель в воскресение про двачик вспомнит лел.
>>4665049
-1 каколофашист же. Срущий на сосаче, к тому же. Уже за одно это его надо сдать в контрразведку ополчению.
>>4665053
Сливай. Или "слезинка ребёнка" и вся хуйня не даёт?
>>4665074
Ну я просто жду флажка в его анусе с супом.
>>4665052
> травят не патриотов а пятнадцатирублёвых нашистиков
Тут недавно настоящую 16 рублевку с гейполка сдеанонили, он мемчики про "матрашку" клепал. Так всем насрать на это было.
А тут значит из за одного хохла столько вони подняли? Еще и хотите бесплатную помощь в роли ананима лигивона?
>>4665069
>Вы хотите травить
Что я, дитё малое? Просто посмотрю, как анонытм в очередной раз обосруться.
>>4665083
Я ему отписывался в вконтактик на эту тему, Максимка ждем, иначе я буду звонить всем кому можно очень настойчиво.
>>4665096
Тот было просто феерический долбоеб. Просто пару дней гадил в одном треде своим говном безвкусным.
Ну а этот поросенок очень дерзил, и грозился маскалей на ножи да на гиляку. И в итоге вон как приссал.
>>4665096
Лично твоя помощь,нацменовский укрозащитник не нужна.
Сохранил тред на всякий случай.
http://arhivach.org/thread/23531/
>>4665096
Хуйня. Матрашку клепал коммилатыш, а вы сдеанонили какого-то быдловатого школьника из Ижевска.
>>4665096
Травим врагом. Хохол враг и Империи и двача. Абу разрешил.
Аноны, это ж прямо квинтэссенция перемоги!
Охуенно получилось.
>>4665098
Да нахуй он нужен, ясно-понятно что он обычный долбоеб, с маня мечтами о крутой тачке.
>>4664666
мне его жаль конечно, но он должен умереть. таковы традиции двача. если есть хоть малейший шанс на травлю с летальным исходом то его надо использовать.
>>4665115
Сними проксю и пости уже фотку с флажком ДНР в анусе, а не пытайся сенить тему.
збс. Даже мамкин одноклассник искать не надо. Бабай просто всех Галушко в сарай загонит и изнасилует. Максим кайся пока не поздно.
>>4665147
Нет. Правда водку сегодня не продают?
А как вы этого пидора спалили?
Лол, он уже вступил в ЮГО-ВОСТОК | АНТИМАЙДАН
ФЕДЕРАЦИЯ вот что деанон животворящий творит.
>>4665118
ОП, хуево ты ОП-пост оформил, из него ничего не понятно. Надо было суть вначале вынести. Преамбулу какою-нибудь, штоле.
Лололол
ОП ВКИДЫВАЙ В /b/ БУДЕТ ВЕСЕЛЕЕ
>>4665167
Какляцкие свиньи при опасности моментально меняют свои убеждения. Ссучий народишко же.
>>4665159
>Бабай просто всех Галушко в сарай загонит и изнасилует
Это не из его роли. Он просто должен трендовай лук демонстрировать.
Кого тут ебут то? Колорадного мальчика, который был на стороне свиней? Или патриота урины, который был за мир, добро, и любовь?
>>4665180
В шапке в самом низу есть такая штучка, ссылка на тред с его обосрамсом называется.
Кто вбрасывал в крымотред, чому пикчу не прилепили?
>>4665218
Дурак штоле? Перескажи в двух словах.
А сколько ему лет? Увидел у него пик с видеокассетами и ГОЛОСАМИ КОТОРЫЕ НЕВОЗМОЖНО ЗАБЫТЬ, подумал что под тридцатник, не?
>>4665167
Вот это сверхманевренность, надо тогда его и местной ячейке рваного сфинктера сдать, как москаля и сепаратиста.
>>4664666
Вбрось это в северодонецкий паблик.
>>4665218
Вы же в по ебанутые у меня глаза болят всё там читать это как умываться тряпкой которой посуду моют.
Расскажи коротко.
>>4665167
АНОН ТЫ - МОЛОДЕЦ!!!
Давненько я так не проигрывал с пригоревших укрофашистов.
ФАШИСТИКИ, ТЕПЕРЬ Я БУДУ ТЫКАТЬ ВАС ЭТОЙ ХУЙНЁЙ В ЕБЛО И ЖОПУ ВСЯКИЙ РАЗ, КАК ВЫ БУДЕТЕ ХРЮКАТЬ ЧТО_ТО ПРО РАССЕЮШКУ МОЮ ВЕЛИКУЮ
Ахахаха, блять, пиздец, до слёз проигрываю. Давайте, сливайте негодяя - НА СБУ.
>>4665275
>ТЕПЕРЬ Я БУДУ
Да похуй нам на тебя. Мамку свою потыкай, клоун.
>>4665216
Ноуп, хохла который поменял политические убеждения, правда только в контакте, с ультранационалистических на про российские. Вот ведь, что предчувствие опиздюливания делает со свиньей.
>>4665275
Ну так покажи что ты крут, запость вместо глумливой свою фоточку, ну что же ты, анончик?
>>4665253
Лел, рваным сфинктерам сдаем как колорада, который маскировался под свидомита. Ополчению сдаем как
>>4665290
Если он запостит, ты запостишь свою?
>>4665286
Макс уймись и не говори за всех. Тебя спасет только флажок ДНР в анусе.
Лол, а адрес его известен?
>>4665180
Этот петух хвастался, что сливал какловоякам позиции ополчения. Его назвали диванным и попросили пруфы. Он кинул картинку, она нашлась в гугл поиске (это есть в оп-посте). Его еще раз назвали диванным. Он воспылал анусом и кинул еще одну картинку, которой в гугл-поиске нет, снятую с того же ракурса (И потом долго доебывал меня, нашел ли поисковик и эту картинку, лол. Довыебывался).
Первоисточник картинки был в максимкином ВК.
Дальше кто-то предложил, чтобы владелец акка, если (это наш крутой какел) подтвердил, что это он, написал там что-нибудь. Если не напишет, то значит какол пиздИт все-таки. Ничего не произошло.
А потом кто-то предложил слить данные этого акканута ополчению, и у петушка наступила ГЕНОТЬБА, он начал заметать следы.
Манька нашистская, ты мимо крымотреда промахнулась.
>>4665317
У меня нет флажка ДНР, какой ещё можно?
Лигвион! Дианон! Я помню, я горжусь!
>>4665320
А зачем? Городок небольшой, административные здания под контролем. Пойдут в паспортном столе покопаются и вуа-ля.
>>4665287
>опиздюливания
Не угадал, там военное положение. А за шпионаж и диверсионную деятельность, по законам военного времени, сам знаешь. Поэтому эта свинота так закрутилась. Тем паче, что я сразу пошел в зелло Северодонецк, и там им заинтересовались очень быстро, видимо он все слышал, канал то открытый.
>>4665356
Просто интересно.
Лол джедай не переживай, нихуя они тебе не сделают там сейчас хуйня творится и им не до тебя. ЕБУЧИЕ ВЫ СЛАВЯНЕ
Интересно а ОПу за этот деанон дану Героя ДНР?
Какая никакая, а ведь медалька. Приятно.
Можно называться контрразведчиком.
>>4665396
Нет я мадьяр родился и вырос в Мишкольце, а сейчас временно живу в Одессе. Тут недавно пожгли друг друга как жидов.
ЭХХХ, КТО-ТО ПОЛУЧИТ ПИЗДЯЧЕК СЕГОДНЯ, ТАРАМ-ТАРАМ-ТАМ!
>>4665386
>нихуя не сделают
>во время войны всего лишь раскрывал позиции снайперов и блокпостов, погибли (скорее всего) живые люди.
Ну да. Пожурят немного разве что. Ну может ноги сломают. Какол со сломанными ногами не идет сдавать снайперов, как в песенке поется. Ну или если совсем у них там день не задался, то и шлепнут.
Создайте в б и желаю смерти этому джедаю, шпионаж для своих хорошо, но хвастаться перед москалями плохо.
Тред не читал, что с хохломразью? Его инфу слили? Что о нем нарыли, кроме города и имени? Фотки есть?
>>4665402
> Интересно а ОПу за этот деанон дану Героя ДНР?
15 рублей ему дадут, может быть купит лосьен - из своего жирного задротского ебала выведет прыщи.
>>4664666
твоя картинка напомнила. Ты бы проверился на всякий случай.
>>4665432
бамп вопросу блядь
Когда гниду пристрелят?
>>4665500
Почему у национализма флаг как у пидаров?
>>4665509
Говорящая свинья вопрошает, лол.
Макс, не томи, давай уже флаг в жопе с супом. У меня уже руки чешутся выложить архивы в паблики Северодонецка и ополченцам ЛНР.
СЕВЕРОДОНЕЦКАЯ СРУЩАЯ СВИНЬЯ ДОПИЗДЕЛАСЬ
СПИСОК ДРУЗЕЙ СВИНЬИ
http://rghost.ru/55699645
http://rghost.ru/55700967 (зип)
ПАБЛИКИ
http://rghost.ru/55702199
СТРАНИЦА ДО ЧИСТКИ
http://rghost.ru/55702122
ПРУФЫ КРЫСИНГА
http://rghost.ru/55702040
ВСЁ ДОЛЖНО БЫТЬ СЛИТО СЕПАРАТАМ И ПО АНТИМАЙДАНПАБЛИКАМ, ПУСТЬ ВИЗГЛИВАЯ СВИНЬЯ ПОЛУЧИТ ПИЗДЮЛЕЙ И ОТПРАВИТСЯ ПИДАРЕШТ В ПОДВАЛЫ СБУ
А тред его отсоса ещё не утонул.
http://2ch.hk/po/res/4659354.html
Тут мы можем полюбоваться на визги поциента.
Ctrl + F -> N2ZsvVIH